Я розмалюю небо барвами ілюзій,
Позначу серцем на мапі рідний дім.
Знайду старий свій зошит і альбом малюнків,
Це все моє,
Усе понад усім.
Краплинами дощу впаде на землю радість,
Радість за їжу, воду і прийдешній день.
Я не чукаю дива від життя, а замість
Роблю усе, щоб диво йшло від моїх жмень.
Ця істина проста, зловити її можна.
Ми не заточені у панцир без світла і тепла.
Ми маємо надію,
І ось ще трошки, і промені віри нам пустить вона.
Не слухай прикмет і старих забобонів.
Їх придумали люди для страху життя.
Та хіба ми живемо, щоб вірити долі?
Боятися кроку й пливти за всіма?
Годинник сипить пісок,
Він не стане чекати, поки з’явиться хтось
І покаже дорогу.
Маршрути й шляхи нам самим обирати.
Самим, світ широкий, тож хватить простору!
