|
Я завжди говорила тобі багато,
Про друзів, про нові вірші і прозу,
Розповідала, як не встигла на потяг,
Як безглуздо розбила чашку.
Ти ніколи мене не слухав,
Рівно кожні 37 секунд посміхався
І схвально хитав головою.
Навіть коли це було не в тему...
Тебе забавляла моя дитячість,
Кумедне поєднання слів чи речень,
А ще..моя короткочасність.
Ти знав, що ще трохи і тобі час піти,
Що зовсім незабаром я буду не твоя,
І це додавало пристрасті в твої поцілунки,
Від цього ти ще більше хотів обійняти,
Кожного дня розбирав мене, мов пакунок,
Що невдовзі треба буде обміняти.
Ти знав, що інша буде іншою,
Що слова будуть іншими,
Що рухи будуть не ті.
Не гірші, не кращі - просто інші.
Ця інша не писатиме вірші,
Чи буде любити зиму більше весни,
Вона не питиме чай о другій ночі,
Не буде дивитись на сонце.
Її руки не будуть такі холодні,
А рухи - такі м'які.
І я кожен день боялась, що саме зараз,
Ти вирішиш, що треба йти,
Що я так і не встигну сказати,
Що жити без тебе нестерпно,
Не встигну пояснити, як мало,
Мені потрібно для щастя-
Тебе.
Коли ти пішов, я сиділа в кімнаті,
Падав дощ і так прозаїчно
Хотілось сказати, що він мене розуміє,
Що він теж хоче тебе зупинити.
Але у тебе була парасоля.
У тебе вільне серце, повне бажань,
По дорозі додому ти викинув
Усе, що пов'язувало зі мною -
Думки, спогади, подарунки.
Ти більше мене не згадував,
Ніколи.
У тебе була хороша звичка -
Минуле віддавати минулому.
Ти жив тільки сьогоденням,
В той час, коли я жила тільки
Тобою.
ID:
797449
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 29.06.2018 14:32:07
© дата внесення змiн: 29.06.2018 14:32:07
автор: Julia Light
Вкажіть причину вашої скарги
|
