Що бачу вранці на Дніпрі,
змалюю римами в вірші…
Щоб сонечко зустріти зранку,
слід прокидатись спозаранку.
У синій вранішній імлі,
життя народжується в дні.
Згасають в небі ясні зорі,
цноту згубивши у тім морі…
А коли сходить в небі сонце,
душа питає: Чи не сон це?
Мов в діамантах все навкруг,
аж завмирає в грудях дух…
В Дніпрі, немов би у люстерці,
схід сонця оживає в серці.
Промінчик воду золотить,
Й Душа…у вирій той летить…
То щастя, чути тишу ранку,
як день вдягає вишиванку.
На ганку сонечко зустріти,
уміти мить Життя цінити…
Чудово!!! Красиво!!! 
