|
Що ми цінуємо в людях? Хтось щирість, працьовитість, інший смиреність або цілеспрямованість. Кому що важливо. Для когось в пріоритеті високий соціальний статус людини або її високий матеріальний дохід. І байдуже, якщо ця особистість - егоцентрик з голови до п'ят. Багато хто блазнює перед такими "вигідними" людьми, мовчки ковтаючи образи, осуд і злість. І все через цінності. У кожного вони свої.
Я ж ціную в людях людяність. І мені байдуже наскільки це "вигідна" людина. Не ту напоказ виставлену людяність, коли у благодійності сиплять золотом. А ту величність душі, коли до найзлиденнішого ставляться так само, як і до вельможі - з повагою. Не ту притворну людяність, коли гучно обдаровують рідних доброзичливими побажаннями і компліментами. А ту щирість і доброту, коли не відвертаються від забруднившого своє життя гріхом.
Людяність - це коли зважають на інтереси, потреби і немочі інших. І не характер, а ні темперамент тут не мають значення. Людина може бути високоемоційним холериком, розсердитись, вилляти шквал своїх емоцій, але далі проявить людяність, зрозуміє. Я б сказала, що синонімом людяності є вміння розуміти людей. Та це неможливо без однієї маленької деталі, без самокритики. Як може ні разу не хворіючий зрозуміти хворого? Але часто і перехворівші стають черствими до немощів інших. Бо такі через біль зачиняють своє серце, закидають собі на плечі вантаж гордості, самозвеличування, надмірної самодостатності і страх довіритись та страх відкритись. Вони несуть тягар через усе своє оточення, зігнувшись від втоми додолу, не бачачи навколо обличь, бо не сила випростатись. Його хилить до низу, але він навіть не усвідомлює що це через власну ношу. Аж доки не зупиниться і не огляне себе.
Без самокритики людяність штучна. Як пластикові овочі в декорі. Не наїсишся і нікого не накормиш. Й часто буває неможливо отримати від інших людяності, якщо занижена самооцінка. Правильніше буде сказати, що із заниженою самооцінкою тяжко натрапити на тих, хто людяний. Парадокс, але факт. Якщо ти обезцінюєш свої інтереси, зневажаєш на свої почуття і потреби, якщо у тобі замало сміливості говорити про дисконфорт, то ти стаєш легкою мішенню для егоцентрика. Він з задоволенням танцюватиме на твоїх кістках, а ти лежатимеш, тихенько обурюючись.
Для людяності потрібна самокритика. А щоб отримати людяних людей потрібно, перш за все, навчитись цінувати себе. І не тільки цінувати, але й не осуджувати. Бо як можна не осудити іншого, якщо ти постійно сам себе осуджуєш за всі помилки? Самокритика це не те саме, що осуд. Осуд не містить в собі любові, тоді як самокритика з розумінням вказує на помилки.
То ж, коли моя дитина запитає: "Мамо, як правильно обирати собі людей?", відповім: "Я ціную людяність. Це настільки коштовний скарб, що робить людину великою. Та орієнтуватись потрібно на себе. Перш за все, навчись любити себе аби бачити у собі все добре і зле, сприймаючи з розумінням. Аби бачити що болить і що радує, і через що спотикаєшся. Навчись любити. Бо людей не обирають. Люди - не іграшки, це живі душі, що приходять у наше життя. Кожний зі своїми ранами і талантами. Обирати потрібно їхнє ставлення до тебе. Людське ставлення. А самих людей треба розуміти. І не заморожуй свою любов до любимих, навіть якщо вона невзаємна, навіть якщо у вас різні цінності і ви по різні боки барикад. Не заморожуй, аби це не стало тягарем на твоїх плечах, що відверне твій погляд з людських душ на стопи твоїх стомлених ніг.".
ID:
927494
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.10.2021 11:43:56
© дата внесення змiн: 09.10.2021 11:53:55
автор: Оксана Бугрим
Вкажіть причину вашої скарги
|
Мудрі поради! 
