А серцю не прикажеш,
Не зачинеш його на замок.
Сотню "ні" йому скажеш,
А воно із любов'ю ще крок.
Надія пропаде, розстане.
Ти сприймеш усе як є,
Тільки серце, доки не стане,
Світитись любов'ю буде.
І в сірому дні листопада
Ти розгледиш прекрасне.
Тепло із душі не пропаде,
Хоча удвох - вже вчорашнє.
Нелогічно світле, глибоке
Відчуття те у грудях живе.
Твій шлях уже одинокий,
А воно всеодно наповняє тебе.
І весни твої чарівні, квітучі,
Хоча вдощ накриває туга.
І є друзі твої небайдужі,
А пазла того таки не вистача.
Наче рідного щось, свого,
Того теплого, що в унісон.
Серце й досі любить його,
Але поруч дає тільки сон.
Те що справжнє - живе.
Без умови гріє у грудях.
Від байдужості нас береже,
Усміхаючись мовчки налюдях.