http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471803
Сиджу і думаю, що б його ще про Маркіза написати?.. Чи вже досить?.. Час змінити тему?.. Аж тут муза мене - коль! - у самісіньке серце :"Ей! А про любов і кохання?" (Зазначу, що ці поняття різняться в нашій мові) ... Точно! Остання розповідь про ТАКОГО кота має бути саме ТАКОЮ!
Дуже швидко Маркіз дійшов до правильного висновку, що головний в домі той, хто годує і я просто потонула у знаках уваги галантного кавалера. Він за мною ходив по п'ятах буквально : я на кухню - хвостик за мною, я прибираю - поруч сидить, я на диван - муркотун залазить на руки ... (Взагалі-то, він вважав, що гладити його - неабияка честь для всіх, тож найвищий прояв прихильності -дозволити себе погладити.)
Далі - більше! Маркіз, вочевидь , вирішив, що я - його власність і почав таємну боротьбу , особливо вночі : лягав між мною і чоловіком спати, намагався випхати конкурента з теплого містечка, використовуючи заборонені прийоми ( наприклад, покласти під носа ворогові свого хвоста з місцем, від якого той хвіст росте) ... В цей же час мені приносились подарунки : гарненько запакована у моï шкарпетки мишка, шматочок м'яса у ліжко, тощо...Навіть потім, коли став ходити до кішечок на вулицю, він не забував балувати мене іноді чимось приємним!..
Тим часом завесніло ...Одного дня я відчинила двері навстіж, щоби пустити в хату весну, і Маркіз вибіг надвір ... Треба було бачити, як він повз на пузі вперше по снігу, а потім, злякавшись собаки, по абрикосині заліз на дах будинку і жалібно пищав, щоб його зняли (довелось шукати довгу драбину і лізти по кота, а потім довго відмивати від зеленого моху, що розфарбував його пузце) ...
І ....кіт пішов у загул .... Я вже говорила, що він був красунчиком, видно з точки зору кицьок теж, бо це - єдиний кіт, до якого дами ходили додому, всі інші мали десь блукати, вишукуючи своє кохання. Одного разу, вийшовши вранці надвір, я побачила досить цікаву картину : на вже згадуваній абрикосі сиділа кішка (сусідська Мурка) на самісінькому вершечку, трохи нижче - Маркіз, а далі - на кожнісінькій гілці по одному коту ("Коти прилетіли " - так називалася світлина, яку я потім знайшла в інтернеті) . На ночівлю пухнастий Казанова заходив до хати, але вранці стрибав на ліжко і відкривав мені очі лапою :" Вставай, сонька, час мені гуляти! "... Так що будильника ми ніколи не заводили ...
