Пробач мене прошу, мій любий,
Що не така я, як усі.
Навколо всі нормальні люди,
Я ж пред тобой у всій красі...
Не раз любов свою карала,
Казала:Більше не люблю.
У прірву вже не раз кидала.
Здавалось, ніби без жалю.
Але як тільки йдеш від мене,
Яка страшна для мене мить!
І серце знов, як навіженне,
Чомусь сумує і болить.
А то бува тебе ревную
До всіх жінок, що на землі...
Ти знов ідеш??? А я шкодую,
І в серце вселяться жалі...
Отак люблю і ненавиджу.
То пригортаю, то гоню.
А потім знов тебе знаходжу
І як струмочок жебоню...
Але вночі не можу спати
За все, що скоїла, сварю...
Як важко все ж таки кохати!
Але ж для чого це творю?
Пробач, прошу тебе, мій милий
За те, що не така, як всі....
Сподобалась щирість і простота викладу думки. Проблема власне у тому, що тепер майже всі саме так і поводяться, як ЛГ у вірші. Бо керуються бажанням володіти.
Бути "не як усі" - кохати, віддавати, нічого не вимагаючи взамін - могло б тут ситуацію виправити, при умові взаємності.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, згодна! Взаємність почуттів велику роль грає у відношеннях. Але і при такій умові, не завжди все гладко ...
Дякую за увагу!!
Це так! Частенько так буває... Не завжди ж мед... 
