Наша осінь була,
Як цукрована кава.
Наша осінь удвох –
Я тебе так кохала!
У обіймах твоїх
Засинала щоночі...
Промайнуло усе,
Ніби нас хтось наврочив.
Білий сум у душі
Поселився на денці.
Білий сум огорнув
Опустошене серце.
Пам'ять палить мости,
Розсіваючи згадку.
На стривожених днях
Туги слід, як печатка.
Новий день. На плиту
Збігла зварена кава.
Новий день. Ти прийшов,
Я тебе не чекала.
Тихо кажеш: "Люблю..."
Дістаю другу чашку:
"Знаєш, цукру нема..."
Чомусь дихати важко...
23.06.2012р. 4:45
Чекала, дівчино, його,чекала...
Вже пята ранку, а ти ще не спала!
Чому ж тоді із вуст твоїх лунає:
"Для тебе цукру в мене вже немає?!"
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Була зачинена крамниця в пятій ранку,
Хотіла прикупити ще сметанку,
Пів хліба, пачку масла і сирок.
Аж раптом чую за собою крок.
Дивлюся, він іде чимдуж до мене...
В душі творилось щось вкрай незбагненне,
Коли спроквола проказав він:"Мила..."
Я цукру того так і не купила...
Тобі скажу тихцем, щоби кохати,
О п"ятій ранку не потрібно спати.
і цукру нема і двічі в одну річку не ввійдеш, та часом, коли пиха та образа поступаються справжнім почуттям все може стати знову солодким, та і в річку можна увійти вдруге
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...я перестану ждать тебя, а ты придешь совсем нежданно... Але може бути пізно - перегорить або втратиться віра Сме так я чомусь відчула у останньому рядочку
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
