Ну от... Я зважилась нарешті...
Цей лист - останній - так і знай!..
Так важко йти в одному мешті,*
Шукаючи примарний рай...
Я видаляла "електронку",
Палила душу і папір...
Мене тягло в твою воронку -
Чорнішу з з найчорніших дір...
Я зарікалася - клялася...
Переступала за межу...
Ховалася...Не вбереглася...
Знов стала скельцем вітражу...
Я видирала вірші з серця,
Юшила кров*ю в попіл рим...
Твоїх очей почула скерцо -
І знов паломник-пілігрим...
Я виривала з себе нитку,
Яку ти смикав, мов лялькар...
У кожнім губ твоїх відбитку
Руками загрібала жар...
І знов на вогник твій летіла,
З розгону - крилами в свічу...
...У саркофазі мого тіла
Мою ти душу не відчув...
І ось нарешті - лист останній...
Останній зболений привіт...
Без тебе я піду в світання...
Прощай, мій кате! Все!..."Деліт"...
*Мешта- черевик.
Ого!.. Оце шквал емоцій - як розпечена лава!.. Зболено, проникливо і так відчайдушно! Хоча, навряд чи такі сильні почуття завершаться цим останнім листом...
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наталь,там у кінці стоïть "деліт "...і тут два сприйняття : або видаляє адресата із життя, або видаляє листа ....Я схиляюсь до другого ...
Дякую тобі, Сонечко!!!
Така рішучість...Яке диво це - кохання...
Знов відростуть надійні крила
(свіча добавить їм розмах...)
Зі сторони мене побачиш...
Що ж ти відчуєш? Біль чи страх?!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
він ще кусати буде лікті,
носити квіти й шоколад...
та більше "ми" у цьому світі
не зазвучим як зорепад...