Мені дав Бог творити мемуари...
То – спогади мої… про се, про те.
Хоч не нажив збережень, авуарів,
Та в вічі сніговій уже мете…
Вже в шибу мокро барабанить осінь,
Зриває вітер одинокий лист…
Та серце жаско так благає, просить:
Хоч подумки у долю повернись!..
Було ж бо нам так затишно, зі Спасом:
Буяла пристрасть і бевзіла млость -
Котилось колесо рожевим часом,
Де долі тій крутитись довелось.
Була суєтність, та були й напої,
Від хмелю в щасті шаленіла п’янь…
Все ж не впилися милістю такою
Уярмлені жагою Інь і Янь.
Мені дав Бог свого дожити віку
Без хворості, нестатків і страждань,
Дісталося усе ж й такого квіту –
Не без сльози,
ганьби,
розчарувань…
Тож хочеться уже лазурі неба,
Міцного миру – зовні і в собі…
Почну я, певно, це робити з себе,
Заки́ не впав в розгнузданій гульбі.
…Мені дав Бог все те, чого й не вартий,
Йому ж я шлю од щирості любов,
В житті своєму ставлю я на карту
Життєвий звіт – сповідний часослов...
03.06.2016
Вмієте Ви написати, Олексо!Читаєш, перечитуєш і озираєшся назад на прожиті роки, бо ваш вірш спонукає до цього. Думаю, Ви значить варті того, що дав Вам Господь! Йому звідти видніше...Хай і надалі береже Вас!
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Згадала анекдот про двох бичків, старого та молодого...Ні, Лесь, куди спішити? Ми потихеньку спустимося з гори, наїмося соковитої трави.., а потім вип"ємо по кулиху кави
Гаразд?
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00