Тяжкі враження від
недавніх від_відин
Малої Батьківщина
залишились у автора
та рядками лягли
на папір... Умирають хатки, в Леті тонуть люди…
Те, що залишаєм, кажуть, просто –тлів:
СО2 і воду… Та декотрі й чудо
здійснюють, підвівшись, врешті-решт, з колін.
Кажуть, що руїна – обихідка росту,
тимчасовий відступ ради перемог…
та усім відомо, що ота “короста”,
вже владіє тілом, як землею – смог.
…Жив дідусь у хатці, помагав колгоспу
і кінці з кінцями зводив, як він міг,
залишивсь самотнім, помістили в хоспіс,
й запорошив хатку невмолимий сніг.
Влітку – жаска спека, осінню дощило,
продірявив по́бій, вже на те пішло…
Ніде правди діти, як в мішкові – шило:
заросло бур’я́ном рідне джерело.
…А життя ж буяло, виростали діти,
в хатці тій збиралось майже все село,
як в краї далекі проводжали скніти
хлопців-новобранців... Терном порсло…
Спадкоємці ревні розбрелись по світу
залишили хату й діда помирать,
й ні́кому в надгріб’я покладати квіти...
Не втяла традицій й владна, жирна рать.
Отака халепа селам досаждає:
умирають хатки, немічним – що мор…
Та ростуть палаци, пригород буяє,
І тріщать засіки у хапких комор.
А у світі грішнім торжествує правда:
ріже однаково всіх одна Коса…
Там не ті закони й не пінязів влада,
інші привілеї,
святість...
і краса.
23.06.2019
На авторовій світлині - рештки хати, в якій
проживав колись нащадок славного
Чубівського козацького роду, дід
Оксентій...
