принцес вели до замків
тебе за руку до гідропарку
закапельного
давши до рота велику цигарку
поставивши літерою Г
думки про точку G
сховай під ліву п'яту
що напіпровалилася в цьому напівбагні
на півдні люди ніжаться на гарячому піску
принцесам миють ноги у мисках з фарфору
твій хребет шкребе кора дерева
що мало мужність аби тут зрости
у закапелку міста
де не питають про бажання
і як вирвершся то спалюєш свій одяг
знімаєш/переш свою шкіру
тиждень переходиш перехрестя по діагоналі
на магістралях
у час пік
а на внутрішньому боці повік
вишиваєш бабусиними чорними нитками
тими що рушників
НІКОЛИ НЕ ВІРИТИ У КОХАННЯ
Мурашки по шкірі... - сильне та моторошне враження.. Гідропарк мого дитинства асоціювався у мене з казкою та пригодами. Але все змінилося - багато років там не була, бо немов тавро на тому місці. Прочитала Ваш вірш і переконалася, що не лише мене гідропарк з його темним боком відлякуює...
