А ця жінка могла бути щаслива
Якби обрала вона інший шлях життя.
Розумна, ніжна, мила та красива...
Та сонце осліпило її почуття.
А доля обрала круту дорогу,
Злетіла птахою, де золоті піски.
Не знаю, якому молилась Богу?...
Під сонечком ронила свої пелюстки.
Минало життя, в тузі дні за днями...
Вона жила ілюзіями про щастя.
Шукала рай - тиху гавань ночами
І думала, що любов, ще знайти вдасться.
Пташка у неволі в золотій клітці
Думками злітала до рідного краю.
Місяць ночами освідчувавсь квітці...
Осипав ясними зорями з небокраю.
А вона придумала свій світ сама
Щодень малювала казку на мольберті.
А так скоро до неї прийшла зима...
Поставила штамп... і дні життя вже стерті.
Попала у лапи дикому звіру
Хотів її рабою життя зробити.
Увійшов у її серце довіру
Закохав в себе... не вмів її любити.
Вянула, як лебідка без любові
Сохнула без ласкавих рук у самоті.
Прагнула, так високих слів у мові,
Щоб цвіти квіт трояндою у почутті.
А нема мудреця у цьому житті,
Щоб знати, хто буде на руках носити.
Зігрівав, як сонце весни в почутті...
Зумів у любові тебе возносити.
