В траві,зелене жабеня,
На листі теплому лежало.
Угору ноги задирало,
Щораз плювалось навмання.
Ногами хлюпалось в воді,
Аж потекло по бороді,
Закрило очі,ніби вночі,
Та й чаплі плюнуло у очі.
Сердега чапля заточилась,
Хутенько у баюрці вмилась
І здивувалась: - Як це,серед дня
Плює у очі жабеня?
Такого хама я не бачила і з роду,
На всіх плює і мутить воду,
Тож мушу я його навчити,
Як на болоті треба жити.
Як поважати старших себе,
І не плювати без потреби
І на чуже,і на своє,
Бо все болото заплює.
Злість розпирала вже небогу,
Вхопила жабеня за ногу.
Угору дзьобом враз махнула
І жабеня мале ковтнула.
