Душа страждала в тім житті невинно.
Минали дні-роки, як води плинні,
Лиш сонце не світило спозаранку…
Вчепила грубу, від очей, фіранку,
Що залюбки на ній гойдався вітер
І не давав зростати барвним квітам.
Не линула тут музика прекрасна,
Не завжди днина залітала ясна.
Душа страждала, замкнена наглухо:
Закриті очі та беруші – в вуха.
Всіма забута, завжди одинока,
Туманилась лиш чорна поволока.
Минали дні в трагічному мовчанні.
Важким було таке випробування…
Літа минали, змінювалась доля.
Душа тривожна вирвалась на волю.
Пізнала Істину, здійнялась у висоти.
Відкрив для неї світ свої красоти,
І вуха, й очі, і вуста для пісні.
Крилаті душі тільки трішки різні.
Тепер літає впевнено в любові.
Живе, зростає у Господнім Слові.
10 жовтня 2018
