Плед зігріє тебе,
коли згустком
у серці болі,
зрозуміє тебе,
як ніхто,
й в очі тихо
загляне долі.
Ти не віриш,
що плед
має душу,
теплу й ніжну,
чи, може,
картату,
і зізнатись
тобі боїться,
що Бетховена
любить сонату.
Він обійме,
зігріє тебе
і тепло все
віддасть
до краплини,
пісню тихо
він заведе
у вечірню,
коли тобі сумно,
годину.
Плед – твій друг,
він ніколи
не зрадить тебе,
твої болі,
що в'яжуться
гронами,
він тихенько
до себе їх забере,
приголуб ти його
лиш долонями.
Скільки в ньому
тепла,
щоб і холод,
і болі здолати,
щоби в холод
осінній
і в люту зиму,
тебе цільно усю
зігрівати
