Де світ усіяний зірками
Й здається чорною блакить
Яскравим сполохом між нами
Замайоріла лише мить
Та обпалила ніжним жаром,
Зігріла тіло, забажала
Шматки зів'явших наших душ
З собою віднести чимдуж...
Що то за диво?! Так яскраво!
Всі барви світу нам запали -
Такі чудові кольори...
Чарівне диво... як цікаво,
Що ми з тобою ніби спали
Та відривались від землі...
Тебе я бачив, як ніколи...
Ти, ніби мавкою навколо
Кружляла легко, ніби сніг...
Кружляла.. ми удвох кружляли...
То ніби сон, та ні, не спали.
І я осіннім листям ліг...
Ми знов палали, ніби свічки...
Хапались, як в бурхливій річці
За найостаннішу з надій,
Нестямні та несамовиті,
І найніжніші наче квіти
У найреальнішій із мрій...
Хапали, ти і я, хапались,
Не в змозі серце обійняти,
Не в змозі більше, ніж кохати,
Та охопити звідусіль...
Чи сон-не більше, чи примара,
Та ми тоді були у хмарах,
Щоб один одного дістати...
Й думки - суцільна заметіль.
Що то за диво? Що то сталось?
Ще так шалено не кохались,
Що невимовна кожна мить...
Щось пролетіло поміж нами,
Де світ усіяний зірками
Й здається чорною блакить...
07.2016 р.
Дуже приємно, що сподобалось 
неймовірні почуття чоловіка до жінки 
так майстерно і чуттєво змальована картина кохання, ніжності, пристрасті. Дуже щирий та відвертий вірш. 
