Згадалась мені Велика Британь. Поневіряння, заробітки,
пошуки примарного щастя… Гіркими видавались ті фунти
стерлінгів… Бо був свідком того, як хоронили українців…
Під звуки пісні братів Лепких «Чуєш, брате мій», що стала
вже похоронним маршем для тих, хто знайшов свій вічний
притулок в чужій землі… А скільки наших братів-бурлак по
світу? Не коментую –
плачу!
Летять у вирій журавлі... В задумі...
Колись і я так, певно, полечу…
Почуєш «кру» – й нічого, окрім суму:
Не заздрю журавлиному ключу…
…Куди летиш, стражденний українцю?
І хто тебе на чужині чека?
Женуть тебе від матінки ординці,
Як гнала нас імперії ЧК…
В країні тяжко – гноблять олігархи,
Тарифи і податки душать нас…
Їх поводир – подоба, лик монарха!
Таке життя, мій друже, без прикрас.
І з сумом б'ють в набат Дніпрові хвилі...
Гучніше все ж квиління журавлів,
Що відлітають в ірій, щоб могили
Відвідать тих, хто в чужині зотлів.
Та «чуєш брате» небо вже курличе –
До Вас, живих, його відчайний клич!
О Українцю! Трударю! Мужиче!
Собі і Україні
Щастя зич!
11.02.2018,
Кельн, ФРН
