* * *
З’яви вже дням
між небом і землею знак,
Хай на вершечку висоти –
у грудях неба:
І судить – що в нас живе так,
а що не так,
Як в небо притягнусь до Тебе.
На лоні Твоїх веліїх щедрот
Лише любов щонайсвітліше
притягальна
Так учинила б враз нагально,
Душі земній раптовий поворот.
І язики засохли навіть угорі:
То милість обтікає плечі –
Любов або хапає порожнечу,
Коліноприхилившись на горі,
Або сам корінь вижинає, що дозрів,
Мабуть, для зінакшення треби.
І якби це не шлях, Діво, до Тебе,
То я б тут просто іздурів.
19.10.2004