Іще далеко до півонієвих злив,
Ще небо спить прихмарене і сиве,
Тремтливе сонце явір прихистив
Своїм гіллям. І річка мерехтлива
Під голубою ковдрою зі скла
Хвилясті сни нашіптує тихенько.
А береги, мов два міцних крила,
М'якеньким пухом туляться до неньки.
Не скоро ще геранієвий цвіт
Своїм причастям випоїть безмежжя.
Ще за вікном сніжинок переліт -
Зима будує біловерхі вежі.
Далеко до весни і до тепла...
Білява панна все метіллю плаче.
Намріялось, що брунька до чола
Торкнулася розвеснена. І наче
Фіалок солод ніс залоскотав,
Защебетали радо ластів'ята,
І килими скуйовджених отав
Зеленим ставом пнуться попід хату.
Хтось знову простір снігом розкурив,
З-під вій, зігнавши веснянкові мрії.
Далеко до півонієвих злив...
Ще гуготять над вербами завії.
19. 01. 2015.
любив колись, невимовно любив брати до рук пензля, змішувати фарби, підбирати кольори, півтони. тіні виводити, гратися палітрою - а ви так вправно, професійно, майстерно робите це словами!
правда, чаруєте цими переливами, образами і їх колоритом, мальованими звуками картинами, пані Ірино!
вас читати - скарби поетичні здобувати, дух тішити від зимного часу нашого...
Сердечно дякую Вам, пані Людмило! А зливи вже скоро настануть, і не тільки півонієві Я дуже люблю ці квіти, в мене на клумбі їх ой, як багато - і рожеві, і білі, і червоні... і коли вони квітнуть, то й справді стають схожими на зливи, на водоспади!
Ще раз дуже дякую за теплі слова!
Надзвичайно приємно від Ваших слів! 
, не те що зараз... 
Я дуже люблю ці квіти, в мене на клумбі їх ой, як багато - і рожеві, і білі, і червоні... і коли вони квітнуть, то й справді стають схожими на зливи, на водоспади!
Така весняна злива метафоричних завій, Іро! 
